Головне завдання клінічного психолога під час війни – зберегти свою професійну функціональність
Кожен з нас незалежно від віку, статі та професії проживає досвід війни, який пов’язаний з радикальною зміною повсякденного життя. Все, на що ми покладались до 24 лютого – власний досвід, мотивацію, знання, силу та багато інших аспектів, на сьогодні, в переважній більшості, не працює. Дехто з нас вперше зіштовхнувся із немотивованим насиллям та його проявами, яке неможливо пояснити жодними законами.
Чи можливо було підготуватись до такого сценарію розвитку подій? Переважній більшості людей цього неможливо було зробити. А якщо витрачати всі свої сили і час на підготовку до війни, то, очевидно, доведеться змінити свій спосіб життя, професію і стати спецпризначинцем.
Стан готовності до будь-чого, особливо, до загроз чи небезпеки, є надзвичайно виснажливим. Це полишає нас відчуття безпеки і щастя, тому досвід таких переживань завжди травматичний.
Травма – це подія, на яку ми не можемо вплинути, яка ділить наше життя на «до» і «після». Для українців таким «до» стало 24 лютого 2022 року. Травма проявляється несвідомим поверненням спогаду, супроводжується відчуттям тривоги або жаху, коли не можна нічого вдіяти. Це унеможливлює вільний рух нашої уваги та діяльності, обтяжує психічну діяльність. Хвилювання, тривога, страх, відчай – це нормальна реакція психіки на небезпеку. Коли людина починає думати над тим, як довго це триватиме, вона починає боятися власних думок, що може призвести зміни поведінки, втрати працездатності, а згодом до депресії, неврозів чи інших психічних розладів.
Дослідження цих процесів, їх особливості, унікальні прояви, вплив на психіку людини та прогнозування наслідків дозволить ефективно організувати психологічну допомогу українцям, які зіштовхнулися з війною. Саме такий підхід ми поклали в основу проекту «SAFE SPACE to TALK», в рамках якого клінічні психологи надають допомогу тим, хто втратив рідних чи близьких, залишив свій дім, тікаючи від війни, або досі перебуває у заблокованих окупантами містах. Важлива складова нашого проекту – це навчання та професійна підтримка спеціалістів, на яких сьогодні покладена велика відповідальність. Радикальна зміна життя через війну несе в собі приховану небезпеку – кожен може втратити свою функціональність, тобто, змогу виконувати свої професійні обов’язки та працювати на результат. Такий стан може бути як тимчасовим, так і більш тривалим аж до повної втрати здатності здійснювати свої професійні обов’язки, тобто, до рівня надбаної некомпетентності в силу тривалих та інтенсивних впливів надзвичайних умов. Таке відбувається і в інших професіях, адже некомпетентність не є простою помилкою. Це системний і тривалий розлад особистості. Зазвичай, такий розлад не усвідомлюється самим професіоналом, а на зауваження він реагує дратівливо та обурливо. Це особливий момент в житті та кар’єрі фахівця. Саме тому від колег, їх організацій та професійного середовища загалом очікується, перш за все, здатність передбачати такі явища, вміння та наполегливість в організації профілактичних заходів, які б ефективно зменшували професійні ризики.
Лише постійно працюючи над забезпеченням своєї функціональності, психолог може бути опорою для себе, своєї сім’ї, професійної спільноти чи організації. Тільки за такої умови клінічний психолог може допомагати людям.
Насправді, суттєвих методичних змін в роботі психолога під час війни, не відбувається. Цю функцію на себе бере організація, в якій він працює. Постійна та правильно організована супервізія, дисципліна та системність зустрічей – точки опори для кожного практикуючого психолога. В оточенні однодумців кожен може пропрацювати запити, які досі не траплялися в його практиці, знайти відповіді на питання, які не виникали раніше. Супервізія в період війни – це, без перебільшення, та сама киснева маска, яку психолог спочатку повинен одягти на себе, аби допомогти клієнту.
Володимир Мамко – психоаналітик, супервізор ЄКПП
